Супервізія (від лат. supervidere — “оглядати згори”) — це один із ключових інструментів професійного зростання медіатора, профілактики емоційного вигорання та “гігієни” медіаційної практики. Якщо спростити, супервізія дає змогу подивитися на справу, в якій ви “по вуха”, з іншого ракурсу, ніби зверху. Коли ми працюємо з учасниками конфлікту як медіатори, ми бачимо ситуацію під кутом власних переконань, емоцій, інтуїції. Супервізор натомість допомагає зробити “крок назад”: відсторонитися, переосмислити, пошукати нові рішення й інструменти.

​

Як писав Іван Франко: “Щоб пізнати гору, треба відійти від неї на певну відстань”.

Супервізія саме й допомагає отримати цю відстань, з якої відкриваються інші грані кейсу. Це природна і дуже корисна практика, що дає змогу не застрягати в рутині й творчо підходити до вирішення складних завдань.

 

Чому без супервізії медіатору «болить»?

Супервізію можна порівняти з елементарним щоденним ритуалом — чищенням зубів. Можна цього не робити, але наслідки не змусять себе чекати. Для медіатора відсутність супервізії поступово призводить до:

• Зупинки у власному розвитку: ми перестаємо шукати нові підходи й інструменти, діючи за одним і тим самим шаблоном.

• Вигорання: коли немає регулярної підтримки чи точки “перевірки реальності”, інтерес до роботи згасає.

• Відсутності варіативності рішень: без свіжого погляду наша практика бідніє, втрачає творчий потенціал.

 

Супервізор — не суддя, а партнер

Часто медіатори бояться звернутися за супервізією через страх, що їх “оцінюватимуть” чи вказуватимуть на помилки. Насправді ж головне завдання супервізора — підтримка та навчання. Він:

• Не ділить медіаторів на “гарних” чи “поганих”.

• Допомагає разом із вами розібратися у питанні, яке постало у вашому кейсі.

• Працює в межах запиту й поважає ваше право самостійно обирати, які з пропонованих ідей застосовувати на практиці.

Супервізія — це конфіденційний процес, де ви отримуєте безпечний простір для рефлексії та експериментів. Якщо ми закликаємо клієнтів не боятися звертатися до медіаторів, то маємо й самі наважуватися просити про допомогу, коли вона потрібна.

 

Індивідуальна чи групова супервізія?

• Індивідуальна: у процесі беруть участь лише супервізор і супервізант.

• Групова: крім супервізора, участь бере група з 7–10 осіб (зазвичай, усі — медіатори).

Принцип конфіденційності діє в обох форматах. У групових сесіях виграють усі: кожен учасник може почерпнути для себе корисні ідеї й інструменти на прикладі кейсу колеги. У який формат занурюватися — залежить від вашого запиту та комфорту.

 

Як знайти “свого” супервізора?

Як і з будь-яким іншим фахівцем (лікарем чи перукарем), тут допомагають рекомендації та особистий досвід. Запитайте колег про їхній досвід, відвідуйте групові супервізії як слухач, щоб збагнути стиль роботи різних спеціалістів. Супервізор теж людина зі своїм баченням і методами, тож:

• Іноді варто мати кількох супервізорів: це розширює ваш професійний інструментарій і дає різні точки зору.

• Нормально змінювати супервізора: якщо ви відчуваєте, що “не зійшлися” в цінностях чи підходах, шукайте далі.

 

З чого почати?

1. Зробити перший крок: якщо ніколи не були на супервізії, просто спробуйте.

2. Звернутися до колег: можливо, вони можуть порадити перевірених супервізорів.

3. Дізнатися в АСМУ: там є перелік сертифікованих супервізорів.

4. Відвідувати профільні заходи: конференції, семінари, групові супервізії — усе це дає змогу побачити й відчути, хто “ваш” за стилем та цінностями.

 

Супервізія — це неймовірно захоплива подорож, яка починається з зустрічі із самим собою. Інколи після сесії ви відчуваєте натхнення й “крила”, а інколи — розгубленість чи розчарування. І те, й інше природно. Головне — не боятися робити кроки до нових відкриттів.

​

Супервізія додає вашій медіаційній діяльності свіжості, дозволяє побачити знайоме під несподіваним кутом та, зрештою, зберегти щиру любов до власної справи й мотивацію рухатися далі.

​

Напишіть нам, якщо є потреба в супервізії 💛